Мій день- мов дзеркало розбився у дрібні друзки,
і не побачиш в ньому відображення свого.
Себе шукаю - мов невдаха міцної гілки.
Мені спастися як? - від стиду і страму того...
Що забуття нам принесе - те - потустороннє?
Чи віднайдемо ми там сліди своєї душі?..
Вже не здійсниться там - бажання земне останнє,
коли ти честь і совість - загубив в земнім грісі.
З головою кинувся в поезії пізнання.
Віршем намагався волошкове поле створить.
Та йде на перо чомусь - як схлип душі ридання...
Все намагається нас гірким чимось пригостить.
В памяті - троянд колючки й пелюстки шовкові.
Коли впивалися ми щастям від сплетіння тіл...
Відцвіли ті дні... немов кущі бузку казкові.
Пристрасть нашу, немов мороз перетворив на лід.
Зледеніли - не зігріть пожежею сідою...
Вже знаю точно - на межі цій певно не встою.
Доведеться перетнути...- чи стрінусь з тобою?
Зайве!.. - ми все займались лиш тілом - не душою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180198
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.03.2010
автор: Гурман