Прощальна мите, мите незабутня

Прощальна  мите,  мите  незабутня,
Остання  хвиле,  хвиле  золота.
Загублена,  людьми  забута,
Рідненька  доленько  моя.

Не  слухай,  що  говорить  час,
Не  слухай,  що  шепоче  вітер.
Я  все  забуду,  я  забуду  й  Вас.
І  закарбую  погляд  у  століттях.

Я  попрощаюсь  із  пташками,
Скажу  навік  «прощай»  весні.
я  кину  погляд  свій  востаннє
травинці,  небу  і  Тобі.

Покину  землю  -  свою  неньку
Піду  далеко,  ген  за  обрій.
Відверну  погляд  і  рученьку
За  сотні  миль  від  своїх  мрій.  

Серденько  б’ється  на  уламки,
І  посмішка  згасає  на  лиці.
Руйную  долю,  наче,  замки
Я  покидаю  Вас  в  журбі.

Якби  Ви  знали  як  це  гірко
Якби  Ви  знали  як  болить…
Якби  Ви  знали,  що  нестямно
усе  всередині  горить.

Тож  може  більше  б  цінували…
Не  нарікали  на  своє  життя,
І  легковажно  не  кидали
На  простір  вітру  ті  слова.

Слова  про  матір-батьківщину,
Слова  про  рідний  степ  і  гай.
Ти  бережи  любов  до  неї  у  цю  днину
Й  у  серці  трепетно  тримай.

23.01.10  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181589
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.04.2010
автор: Ксю...