Хтось лізе в душу,мов у свої кишені.
Там витре руки.Плюне!Розітре!
Щораз нові улюблені мішені
і хай,він так згасаючи живе!
Душа-це ХРАМ!У кожного СВЯТИНЯ!
Її молитва щира і жива!
З думок колони у замріяне хмариння,
із слів лоза сплітає купола.
З собою самосповідь проведу!
З гріхів фундамент камінний збудую.
Може колись до Бога доросту!
Коли життя своє у Храмі намалюю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182001
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.04.2010
автор: Любомила