Ще дрімає в тумані розніжена ранком долина,
Тихо річка співає своїх віковічних пісень,
Мов сирітка, стоїть у задумі червона калина
І палає коханням золочений осінню клен.
Приміряла калина не раз вже фату серпанкову,
Щире золото осені клен дарував їй не раз
І тягнулися віти до віт... Але знову і знову
Мрійні долі навпіл розділяла байдужа ріка...
Ой, калино моя, не сумуй, твоє щастя прилине,
Добрим літеплом казки зігріє зажурені сни.
І насниться ласкаве кохання.Єдине...Єдине.
І обнімуть тебе голубими вітрами
Чисті мрії твої-ніжні квіти хмільної весни...
Осипалося листя кленове листами кохання,
Колихала його, наче доля, холодна вода.
А з калини фату вітер вперто зривав на світанні
І пошматованим бабиним літом навкруг розкидав.
І не думалось їм, що кохання зайдеться відчаєм,
Що їх мрія висока, неначе підстрелений птах,
Важко впаде до ніг...І піднятись її не вблагаєш,
Бо на різних. На різних. На різних живуть берегах...
Ой, калино моя, не сумуй, твоє щастя прилине,
Добрим літеплом казки зігріє зажурені сни.
І насниться ласкаве кохання.Єдине...Єдине.
І обнімуть тебе голубими вітрами
Чисті мрії твої-ніжні квіти хмільної весни...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182294
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.04.2010
автор: Євген60