Стежкою простою
Нічка десь простує
Й тягне за собою марево зірок.
Місяць залишився сам і не жалкує
Сяйва,що дорує
Совість для квіток.
Для квіток, що рано,
Коли ще світало,
Опустили цвіття й глянули униз,
Поринули в землю. В ній тепла не стало.
Сонце заховалось,
Сплавило карниз.
Може під тереном,
Якби кров у венах,
Що тече й палає як зла океан.
І не бути нічці,
Коли всюди темно,
Не впізнати нічці місячний обман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182690
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2010
автор: Вульдем