Торкнутись рук твоїх,відчути теплий подих,
Що огортає наче вітерець,забути все,залишити позаду,
Не думати,що все ж прийде кінець…
Не думати,що щастя,це лиш мить,
Єдина мить,яку ми відчуваєм,
А у душі гірка сльоза бринить,
Ми кожен день від світу утікаєм.
Ми біжимо,а він летить за нами,
Нагадує,що ми тут не одні,
А я прошу,веди мене садами,
в яких пісень співають солов»ї.
Веди мене зеленим тихим гаєм,
Даруй мені всю ніжність й доброту,
Для мене буде це хоч грішним,але раєм,
Свою любов я також віддаю.
Хай буде доляче і гірко від розлуки,
Все ж в пам»яті залишиться та мить,
Де зустрічі і ніжні поцілунки,
Не раз від спогаду душа ще затремтить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182909
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.04.2010
автор: Ольга Гордзій