Притих цей світ, спинилися всі кроки,
лиш я ходжу по стомленій землі.
Чому живу? Чому проходять роки?
Чому завмерли всі? Чому я - ні?
Не чутно слів, не чутно сміху, крику,
говорить тільки стомлена душа -
і та моя... А вас кругом без ліку,
вже тріскає від ваших тіл межа.
Я все ходжу, сумна, простоволоса,
і тягну за собою ваші дні.
Мабуть, таки я стала стоголоса:
усі думки ожили у мені.
Тепер я чую вас, тепер всіх бачу...
не світ стояв, то завмирала я...
Колись, можливо, я себе пробачу,
лише промовте хтось моє ім'я...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183112
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.04.2010
автор: Easy rain