Ти сьогодні мовчиш. Ти наповнив пітьмою свій рот,
німотою заліза наповнив свій подих і дотик.
Кожним порухом, поглядом, всім споночілим нутром
ти мовчиш. Ніби чиниш допитливим сутінкам спротив.
…А хвилини бредуть по колючій зірковій стерні,
Наче вицвілі в пил і заляпані млою прочани,
поклонитися праху доби і змішатися з ним…
Я ж торкаюсь до хвилей твогО розливного мовчання
і стараюсь вловити якщо і не зміст, то хоч тон,
хоч би напрямок руху твоєї бурхливої тиші.
Ти ж мовчиш під стрімким і пронизливо гострим кутом
і врізаючись в ніч, починаєш мовчати стрімкіше.
...А паломники часу невпинно прямують до снів
і шипами зірок пробивають оголені ступні.
І розжарена ртуть витікає з поранених ніг,
і густими мазками маркує дорогу наступним
пілігримам. І цей капілярний отруйний маршрут,
він проходить твоїми очима. І я помічаю
як холоне і гусне червона розпалена ртуть
й опускається в товщу твого розливного мовчання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183340
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.04.2010
автор: Tara Maa