Стій мисливцю, чуєш но, стій!
У качок не цілься, не смій!
Вони весну, на крилах несуть.
Ловиш істину? В тому є суть!
Краще послухай, як трави цвітуть.
Річки пливуть, у замріяну путь.
Як співає в ночі, старе джерело.
Та водиця напоїть, умиє село.
Напоїть, родину, великі міста,
Не руш, поміж нею і нами моста.
Памятаєш, як було, опісля зими?
Які були убиті, і стомлені, ми?
А весна, літо, осінь, усім принесе,
ріг - здоровя, віддасть вона все.
Тож коли зходить, у річки вода,
Не стримуй її, той не прийде біда.
Вона зійде із двору, із гір,
Ти в джерела - природи повір.
А Вона і віддасть, все що має,і є.
Це все те, чого нам не достає.
В цьому істина друже проста.
Не руйнуй поміж нами моста!
Стій мисливцю, чуєш но, стій!!!
У природу, не цілься, не смій!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183524
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.04.2010
автор: tosikosan