Засміюся я дзвінко, мій сміх полетить
наче дим, аж до синього неба,
Серед гір зазвучить, гір старих,
що велично в тумані дрімають.
По долині покотиться, серед джмелів,
що гудуть щось до себе,
Попливе по воді, мов латаття розквітле,
і рибалки його не впіймають.
Між дерев, по лісах, хащах темних
він знайде стежину до тебе,
Він як я, попри все, обійме наче вітер,
що в берези сережку зірвав.
І не треба казати нічого, лиш тиша
та сміх мій ...Не треба...
Я чекала цю мить, ось настала весна,
і я знаю ти теж це чекав!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183671
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.04.2010
автор: Мерана