Якими ж чорними бувають душі!
Німі, як зрада, наче дим порожні.
Вони живуть між нами, тут, на суші.
Хай сняться сни їм, все-таки, тривожні.
Коли б мені торкнутись небосхилу
І розчинитись на вітрах слізьми,
Я б закричала, скільки стане сили:
«Ох, люди, залишайтеся ж людьми!».
Ви до святинь торкаючись руками,
У серці відродити їх зумійте.
І в боротьбі за місце під зірками
Душею все ж, благаю, не чорнійте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184047
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.04.2010
автор: Журавка