ВІЧНА ДОРОГА . . .

Всі  ми  на  найвищу  вершину  ідем
І  ніщо,..  навіть  час,  не  змінить  наш  шлях.
Хто  б  не  хотів,  а  всі  ми  помрем  -
Хто  в  ліжку,  а  хто  в  бою...  на  полях.

Ідем!..
Хтось  іде  та  долю  несе  величаво,..
Вивіряючи  шлях  та  кожний  свій  крок.
Відкинувши  в  сторону  почесті,  славу,
З  кожного  дня  для  потомків  робить  урок.

А  інші  долю  свою  несуть,  як  воли:
Мокра  спина,  дрижать  в  напрузі  коліна...
Якби  ношу  свою  вони  кинуть  могли,
Не  чекаючи,  коли  прийде  вже  зміна...

Але  хто  там  юрко  шниряє  в  юрбі,
Проникаючи  всюди,  ніби  слизняк.
Які  там  проблеми?..  Хто  там  в  журбі?
В  любу  шпаринку  пролізе  -  хоч  як...

Ще  й  імідж  робить  ділової  людини...
І  всюди  жаданий,  та  всюди  він  свій,
Поступки  та  розум  свійської  тварини...
І  з  чого  він  зшитий,  і  який  в  нього  крій?

Але  вправно  повзе  таки  на  вершину,
Ще  й  інших  навчає,  як  в  підлості  жить...
А  в  людях  бачить  лиш  доїльну  машину
І  задачу:  множитись,  їсти  та  пить...

Р.  S.
Як  відсіять  зерно  від  гнилої  полови?
О  Боже!  Де  згубилось  твоє  решето?..
Бо  виходять  людці  щоденно  на  лови,
А  сили  немає  вже  дивитись  на  то...

1999  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184124
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.04.2010
автор: Д З В О Н А Р