[b]* * *[/b]
Поклич мене, коли кригою сти́сне т́і серце,
Коли сум й однина́ заполо́нять кімнату твою́,
Коли той, хто любив – одлюбив,
Коли сліз ти налила озе́рце,
Коли злив череда потопили веселість в журбу.
Я прийду́, коли тяжко тобі і зтужі́ло
Пригорну, як ніхто і ніколи не вмів.
Ти поклич мене думкою тихо, несміло,
Без плачу́ за минулим, без за́йвилих слів...
Я по кличу твоє́му прине́су, мов вітер,
Рясну хмару вологу в пустелю твою́,
Щоб коханням оа́зу в тобі відродити,
Щоб на мить ти згадала жіночість свою́.
А по тім я піду знов від тебе далеко
І залишу ту плоть поміж двох берегів.
До якого пристанеш, повіє-лелеко?
До обох – розірве́шся, хоча й це – по тобі́.
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i] [/b]
[i]20 червня 1991 р. [/i]
[i]Гай-Нижник П.[/i] Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.41.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184284
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2010
автор: Гай-Нижник Павло