Відчуваю

Думками    лину  в  недалеке    минуле  в  якому  є  Ти.    Мрію  про  погляд  очима,  в  якому  побачу  Тебе.  Пригадую  місця  зустрічей,  де  бачились  ми.  І  майже  відчуваю  те,  що  Ти  поруч.  
Можливо  так  і  є,  адже  наш  Львів  такий  маленький.  Хто  скаже,  що  не  має    ймовірності  того,  що  сьогодні  я  і  Ти  ходили  тими  ж  самими  вуличками  нашого  міста?  Те,  що  там  де  був  Ти,  не  могла  бути  я?  Те,  що  там  де  була  я,  не  міг  бути  Ти?  Я  ж  відчуваю  Тебе.  Чи  просто  хочу  цього?  Яка  різниця?  Одного  разу  ти  зустрів  мене  випадково,  то  ж  чому  цього  не  може  бути  знову?  Мабуть  це  найбільше,  що  я  зараз  хочу  –  побачити  тебе  випадково.  Ти  ж  не  подзвониш,  як  обіцяв?  І  я  не  подзвоню.  А  так  хочеться  запитати  Тебе,  як  ти  живеш?  А  головне  з  ким  і  чим?  Що  в  Тебе  нового,  а  що  по  старому?  Але  як  це  зробити?  Спільні  знайомі?  Їх  майже  не  має.  А  так  хотілось  би,  хоча  б  через  когось  почути  про  Тебе,  просто  почути.  Адже  зустріч  з  тобою  завжди  робить  мене  щасливою.  І  хоча  вона  триває  всього  пару  хвилин  і  є  такою  передбаченою,  я  чекаю  на  неї  як  на  диво.  Зустрічаю  Тебе  з  такою  радістю  в  очах,  яку  мені  бракує  щоденно.  Можливо  Ти  її  не  помічаєш,  але  я  то  знаю,  яка  вона  велика.  Я  замовкаю.  Здається  в  мені  таїться  стільки  не  сказаного,  а  я  мовчу.  Я  все  тримаю  в  собі.  Чому?  Для  чого?  Я  ж  так  чекала  цієї  зустрічі.  А  може  вона  остання?  І  знову  відлік,  починається  від  того,  як  я  нехотячи  прощаюся  з  Тобою,  і  не  знаю  напевно,  коли  побачу  Тебе  знову.    Ті  пару  хвилин  минули,  пролетіли...та  знову  залишили  свій  слід,  так  не  обережно.  
І  так  завжди.  Думаю  про  Тебе  постійно.  А  особливо,  коли  засинаю,  думаю  може  прийдеш  до  мене  у  сні?  Зігрієш  мене  хоч  там.  А  що  мені  лишається?  Це  єдине,  що  я  можу  мати,  і  єдине,  що  Ти  можеш  зробити  для  мене  сам  не  підозрюючи  цього.  
Викреслюю  Тебе  з  свого  життя,  хоч  до  кінця  так  і  не  взяла.  Тебе  ж  було  так  мало,  але  головне,  що  Ти  був.  Здавалось  запізно,  виявилось,  що  ні.  І  якби  Ти  попросив  мене  про  те,  що  ніколи  не  просив.  А  я  погодилась  на  те,  про  що  ніколи  не  чула  від  Тебе,  то  все  могло  бути  по  іншому.    Я  відчуваю  це.  Чи  просто  хочу  цього?  Яка  різниця.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184429
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.04.2010
автор: Joliean