-- Ти це бачиш?
--Ні.
--Мабуть, я заснула і мені це сниться.
--Приємних сновидінь.
Крила метеликів пробиваються з-за вікон. Вони,опинившись в коробці насиченій темрявою, шукають світла.
Вітер, отримавши свободу сходить з розуму. Шукає приміщення куди б забитися і щоразу розігнавшись, вдарятися об нерухомі стіни.
Очі,що дивляться на ніч крізь призму сонячних окулярів, намагаються урізноманітнити зображуване.
Очі малюють картинки. Щоразу- інакшим стилем.
Ліниві стрілки годинника голосно і поволі ходять по колу, перетинаючись в одній точці і переходячи на наступний рівень.
Кава. Така ж гірка, чорна і безмежна, як сьогоднішня ніч.
В очах відбиваються тисячі мигаючих пікселів монітора.
Самотність, що стоїть позаду мене і чекає на подальші мої дії відходить і сідає на підвіконня. Очікує.
Безсонне комп'ютерне око. Половина обличчя. Праве око. Жодної емоції, напруження м'язів чи подиху. Закам'янілість.
В літерах пристрелений експромт. Кожна така ніч - ніжно, легко і наполегливо, щоб не поворухнутися, переплітає мене з Особистістю.
Перманентне бажання пізнання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184576
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.04.2010
автор: Юлія Кобейн