Ділили нас століттями й віками
на лівих й правих, Захід і на Схід.
І звали нас лихими іменами
й змітали українства славний слід.
Бандерівці, а перше - мазепинці:
нас кликали як зрадників синів.
А ми ж із вами просто українці,
народ, що жити в вольності хотів.
На нас рекли огидливо й зухвало
й клеймо нам таврували на чолі.
Хотіли удушить козацьку славу
татари, турки, ляхи й москалі.
Бандерівці, а перше - мазепинці.
Й хвалу кидали в ноги до вождів.
А ми у катакомбах наодинці
лили про волю свій тужливий спів.
І скаже хтось, що це не актуально
вести такі дилеми вже при нас.
Та хто ми? Українці візуально,
бо в душах вогник істини погас.
Бандерівці, а перше - мазепинці, -
я того не цураюся. А ти?
Чи зможемо на поданій зупинці
у собі українців віднайти?
Я псевдопатріотів не згадаю,-
хай далі ставлять пам'ятник вождям.
Для чого так уперто застилає
брехня усю свідомість й очі нам?
Бандерівці, а перше - мазепинці...
Лиш тільки не робіть із нас калік!
Я вірю, на новій уже сторінці
напишуть українці власний вік.
P.S. Мій протест проти воздвиження монумента Сталіну у м.Запоріжжі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185115
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.04.2010
автор: Halyna