Дерева листями шумлять.
Зів’ялі квіти вимовляють сум.
Обличчя каже що нема
У голові тиндітних дум.
Блакитне небо ріже очі,
Мов лезо гострого ножа.
Я доживу мабуть до ночі,
Якщо проситиме вона.
До бога – кажуть, це на гору,
А я з шістьнадцятого вниз.
Таким як я, ще й в літню пору
Не видають до раю віз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185776
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.04.2010
автор: Федор Фатум