Ми з тобою з*єднанні дротиками... Такими кольоровими та красивими. Я колекціонувала такі в дитинстві і звичайно не підозрювала, що зустріну людину, з якою мене з*єднуватиме дротик незвичайних та заплутаних почуттів. Ми залишились на голій стелі біч-о-біч. .Знаєш, коли з будинку забирають все і їдуть геть? Залишаються лиш голі дроти, які стирчать з стелі.... як ми... Спочатку ми випромінювали світло та зігрівали одне одного цієї весни, потім від мене забрали люстру і ти залишився чекати Коли я повернулась, то побачила лише голі стіни і тебе... холодного та самотнього... ти не хотів зі мною розмовляти. А якби я не поїхала, щось би змінилось? ! Вкотре собі обіцяю, що не віддаватиму тобі своє тепло. Після своєї тепловіддачі я довго почуваюсь розбитою, а ти зникаєш на довгі тижні. Потім повертаєшся і все йде по колу Мені зовсім не шкода для тебе енергії і тепла, але я від цього згасаю.. повільно та зовсім не безболісно.. Та від сьогодні чомусь я впевнена, що нашу стелю відремонтують і ми знову випромінюватимемо світло.... Звідки з*явилась впевненість,якої не було пів року, я не знаю.... Але наше місце зустрічі, там де було завжди.... о 21:10 там ,де світлячки і моя корона, яку бачиш лише ти ... Я чекатиму...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185906
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.04.2010
автор: malunivna