Не треба про вічне. Будь-ласка, про вічне - не треба:
брудними долонями лізти в паруюче небо,
тягнути до рота, ялозити по скатертині
обсмоктаним пальцем, подолом тонкої гардини
з вікна в позазір’я втирати замаслені миром
розтягнуті губи, пожмакані у недовіру –
«Замало приправ! А кісток і ропи - задостатньо!» -
розмашистим гиком візуючи вжиткопридатність
готової страви… Будь-ласка, не треба про вічне:
замацане небо забродить і стане токсичним.
І хоч я уже не боюся себе отруїти,
та краще не варто – не псуйте хоча б апетиту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186243
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.04.2010
автор: Tara Maa