Думи мої невмирущі,
Нащо мені серце краять?
Ясний розум димом чорним,
До вподоби вам захмарить?
Може ні? Тоді навіщо?
Нащо, гострими кігтями,
Плоть душевну мені рвете?
Думки, блідні, мої рідні,
Нащо ж ви мене псуєте?
Що ж накоїв я такого,
І, за що тепер я каюсь…?
Ні, не каюсь… замикаюсь,
Замикаюсь сам у собі,
Замикаюсь, замикаюсь…
В темну, вогкую темницю
Всі думки свої складаю.
Все ховаю я від світу,
І ніхто хай не пізнає
Гіркоти тієї смути,
Злих думок тягар важченний,
Самолюбства і обману,
Самоти сліз незбагненних...
Думи мої дорогії
Вже набридло мені з вами
Вже не можу, все дурію….
Сам не свій, я вже без тями!
Вже не тямлю я нічого,
Може вже й мене немає…?
Ні, я є, я ще існую,
Кров по жилах ще стікає…
Я живу хоч не радію,
Дню ясному, сонцю, мріям.
Не радію вже нічому,
Радощам нема надії…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186361
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.04.2010
автор: МалайЧик