Вулиця....вечір...один блукаю в нічному тумані...світло ліхтарів наче лід огортає мою душу...розбиту душу поета який ніколи більше не воскресне...який просто мовчки помре....забивши себе цвяхами в домовину...закриє очі...вколить собі дозу опіуму і засне вічним сном...в якому він житиме вічно...в якому він стане безсмертним... в якому все для нього стане таким близьким як не було до цього... поет який огортає себе в шовк ночі а в день блукає в кімнаті з кута в кут і не може знайти собі місця... який страждає наче мала дитина! дитина яка плаче, яка сама... яку нікому пригорнути і сказати,що все буде добре! Варто лиш вірити! Я ніколи не чув цих слів, я просто був розбитим... і ніщо не давало сил з цим боротися... як я хочу щоб одного разу хтось рано розкрив штори...змахнув пилюку зі стола і сказав - Прокидайся! Настав новий чудовий день!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186713
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.04.2010
автор: Себастьян