день полонило сонця світ
цей світ давав життя усьому.
натомість нічого не просив
він так любив, любив вогнем любові,
що від любові обраним мало було озону,
замало вітру і води,
замало затишку від один одного!
і вітер ніс сотні мільйон думок,
він розганяв його проміння,
він роздягав незаймані ліси
ніколи не просив порозуміння,
носив у пазуці частки сухих часток
і хмарами тасував,
щось випаде, а щось нікому.
і коли ніч прийшла на зміну-
стелю світу вкрили мрії-
відблиски сонця казок,
когось палило, когось ледь гріло,
та всі віталися крізь його світ
до світу Сонця всього!
й здавалось їх вітання чув,-
в нім щось їхнє говорило.
це все..хлопчик більш не говорив.
ні, його не осяйнуло,
хлопчик далі спить
з лицем милим і сонячно похмурим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186950
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.04.2010
автор: wolfpip