Від жінки все найкраще на землі,
А головне: вона життя дарує.
Звучать для неї вІрші, і пісні,
Її портрет художник знов малює.
А жінка йде через вогонь і біль,
В душі надії вогник не згасає.
Пройшовши тисячі доріг і війн,
Рук жінка в розпачі не опускає.
Ніколи на коліна не впаде,
Не дасть біді свій зашморг затягнути,
Бо за собою рід людський веде,
Веде, прийнявши радощі і муки.
Кохання і розлуки пізнає,
Співає колискову немовляті,
Чекає і надією живе
І біль, і гіркоту пізнає втрати.
Їй квіти даруватимуть й любов,
Її забудуть й проклянуть навіки.
Вона розіб"є серце своє в кров,
Прощатиме і знову буде жити.
І знову й знову - тисячі доріг!
І знову й знову - радості й печалі!
І перед жінкою людський весь рід
В пошані низько голову схиляє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186990
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.04.2010
автор: Радченко