Штормить... у сліз пекучих морі;
ллє дощ, рвучи тумани мрій;
і плачуть тихо й ніжно ясні зорі;
і тануть береги людських століть...
Чому являєшся мені ти знову?
Чому ти мучиш сни мої пусті?
Бліда примара сірої любові
в миттєвім вдисі й в відчутті простім.
Подує вітер і підніме хвилю,
засяє у красі своїй лазур.
Під подихом затріпотять вітрила,
розвіюючи своїх мрій красу.
І луни сміху райдуги малюють,
й барвистий дим у небо щось здійма.
Волосся колоситься і хвилює
й лице примарне ніжно обійма.
Лілеї привид, що опав терновим,
колючим, диким, зсушеним вінком
з вогню, лишаючи лиш дим чудовий,
яким учаділа колись давно любов...
(11.11.09)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188624
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.05.2010
автор: Cozodoy Ihor