-Ти знаєш, як торкається вітер до лиця?
-А як?
-Я колись тобі покажу, люба моя Еля...
Ти йшла, долонями прикривши обличчя.
Ти йшла, ховаючись од лютої бурі.
Ти йшла, ледве стримуючи сльози.
Ти йшла...Ти просто йшла.
Вітер безжально торкався твого волосся.
Тобі ж все одно, хіба ні?
Ти несла в собі кладовище мрій і казок,
Якими наповнювалися вщерть останні роки.
Я знаю, це боляче. Але що з тим поробиш?
Пробач, що не зміг домовитись з вітром...
Фортепіано грало, на щастя, мелодію не для нас.
Забинтовані рани лишилися на нашім щасті.
10.05.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188688
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.05.2010
автор: Helia