Час поволі стікав із покоцаних вінців графину
І сліпими очима вдивлявся у завтрашній зліт.
І на шиї сліди від майбутнього передзагину -
Закрутив тугим джгутом одвічний місяцелік.
Тиша передгрозова гріла руки об стінки графину,
Де покоївся Час, наче коник морський, у воді.
І прокинувся він, і занила під серцем провина,
Що заспав він, забув, заблукав у літах молодих.
Буря разила стрімко.
Буря валила зразу.
Вітер ридав орлино.
Вітер скрипів гіллям.
Тріснули биті стінки
Глухо і невиразно.
Час захлинався димом
Спалених телеграм.
Листом листи летіли,
В них виростали крила,
Час упав. Чувся вистріл.
Буря перемогла.
І майбуття, й минуле
Крильця свої згорнули,
І оголили вістря
Леза Добра і Зла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188985
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.05.2010
автор: Оксана Рибась