Ця птаха за моїм відчиненим весняно-літнім вікном співає так, як тремкий листок пливе за прозорою річковою течією.
Це життя навалилось з усіх боків і облизало ніс та щоки.
Моє серце не хоче стояти струнко, моє море виходить з берегів.
Мої яблуні відцвіли і родили стигло-молоді яблука, що висять під покровом листя в золотавому промінні в небесній височині.
Прочитані колись вірші цівкою піску осипались в мені, осіли за кавою в кав’ярні, згадали, згадались.
Це просто ода життю, і перемога над страхом, обов’язково, і відчуття захоплення. Ти відважний капітан своєї маленької шхуни, ти ведеш її своїм правильним шляхом, крізь шторм, і безмежно радієш, коли наступає пора сонця. А ти – вистояла, змужніла, засмагла, просолилась і вдивляєшься в синю далечінь, примружуючи очі, плануючи новий шлях.
І збираєш в літньому садку.
Свої яблука.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189480
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.05.2010
автор: Олена Тамбовець