Серце болить за це життя,
За вирване своє волосся,
За сльози, біль, надії марні,
За те, що досі не збулося.
За те коханнячко зрадливе,
Знущання твоє не любов,
А тобі що? Ти й так щасливий
Коли вбиваєш знов і знов.
І ти цього не помічаєш,
Рвеш свіжі рани на шматки,
Ти так привик, чи як? Не знаю.
Я не така як всі жінки.
Ранима, ніжна і наївна
Так хочу вірити словам,
Мені любов твоя потрібна
Як небу - сонце, чи повітря - нам.
Не хочу я без тебе бути,
Але ти щастя й море сліз.
Образи хочу я забути,
Та ти на рані робиш зріз.
І кров тече, не застиває,
Я тебе молю, припини!
Біль моє серце розриває,
Я тебе прошу, не рани.
Ти мене мучиш, та без тебе
Не хочу я, не буду я,
Ти сонцем засвіти в моєму небі
Скажи що я любов твоя.
Ти кажеш небо впало? Справді .
Воно на мені розляглось.
Бо те, що я прошу у неба,
В житті ні разу не збулось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189879
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.05.2010
автор: Fialka-86