О ні! Не хочу слухати промови,
Не так болить мені гарячі слова,
не в нім краса.
Навіщо бульбашки із мила й солі,
І водночас їх так замало, й то не та.
Ще й беруться за спекуляцію на малесенькі права.
І що ж, в мені і в супротивниках незгода,
І починається безглузда з виправданням війна!
Питає і хтось: ну в чом проблема?
І хтось так і не знайде собі кінця.
О так. То бо ж він і початку з вродження не зна.
Вплива, а як же шановні, – всюди!
Хоча усе повторюється, тільки не люди,
Тому і вчать мені героїв,
А на тлі їх, й досі не знаю, хто насправді я.
Так низько або так зависоко
І прісна посередність,-
На тлі їй й еволюція кумедна!
Я відмовляюсь вірити, скоріш сприйняти,
Що кохання - місія моя,
Що істина життя і сенс у цьому,
Що я перечу всім законам.
Підкупність слів у ритм, тут ні до чого,
Що божевільний я, а божевільного нічого.
Не було болі чи проблеми,
Не було б Шевченка чи Франка
Й не починав би я чи хтось наступний з горя…
Так мало слів, перед незрозуміло визнаним
Величним в мені почуттям.
Бачу червоним вовчим оком на життя,
Навіть в період найбільших потрясінь
Герметизм мені – то як відчуття буття.
Все ж на самоті я бачу далі,
Та не більше, ніж мене життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190217
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.05.2010
автор: wolfpip