Він вже минає
Застиглий у химерах ночі. День.
Тихенько йде собі
І не вертає
Знімаючи мене з петель.
Вбиваючи надію
Виправити те що скоїла
Я мимоволі.
А може і навмисно
А може просто мені
В днях коротких тісно.
І в ночах може тісно
Стало. І в душі щемить
А зараз хтось вже певно спить.
І може думає про мене
Химерну королеву
У підданстві своїх
Заангажованих думок
Боюсь зробити лишній крок.
Щоби не випасти із
Рамок. Собою створених.
Собою! Скованих на славу,
На дні , на місяці і на роки.
Сплетінням лівої руки.
Мені б торкнутися до ночі
І холоду її відчути враз.
Може б тоді я спокою зазнала.
А я колись собі так знала.
Що день минаючи прощає
Усе що скоєно й забуто
В нім. І заглядаючи
Із острахом у очі
Готується віддатись,
Аж до ранку, у обійми ночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190415
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.05.2010
автор: Контрабас