Ти живеш і не знаєш що буде далі,
Не відчуваєш своєї моралі.
Ти не помічаєш своєї удачі,
І не признаєш своєї задачі.
Ти не помічаєш чужого життя,
Не розумієш земного буття.
Все, що ти маєш, те все ти втрачаєш,
А після цього як жити не знаєш.
Ти уявляєш різні моменти,
Згадуєш всі, у твій бік, компліменти.
Ти ігноруєш свої почуття,
Ти не даєш коханню життя.
А воно хоче жити; невже ти не бачиш?
Не розумієш… І, навіть, не плачеш.
Всі почуття для тебе чужі.
Ти розчарована в них назавжди.
Більше ніколи не будеш кохати
Й не будеш серцю ти довіряти.
А серце не скривдить, воно обігріє
І все пробачити воно зуміє.
Ти колись зрозумієш і пробачиш усіх
І зрозумієш, що то було гріх:
Ненависті місце у серці лишити…
Але ж неможливо тут не згрішити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190889
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.05.2010
автор: Людинка