Пута гніту, розколу і болю
Не дають наорати ріллі,
Щоб засіяти щастя і долю
На своїй, Богом даній, землі.
На початку орали до складу,
А по тім – завзялися в розгін.
То Європи хапалися заду,
То спішили в Москву на поклін.
Кожен брав із торбини насіння
І шпурляв на розлогі лани,
Та природою різне коріння
Різний виплід дає восени.
А ще гірше, як зерна без роду
Зімітують ілюзію плоду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190992
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.05.2010
автор: Рідний