Чужбиною стривожені світанки,
Розлукою змарновані літа
Несуться невловимо ,наче санки,
З вершини юності у прірву небуття.
Коли ділили долю - дав я маху
Й поставив я не на свою зорю.
З тих пір тиняюсь по світах, як птаха,
І відчуттям приречення горю.
Вже пробував змінити щось, та марно -
Як перелітна птиця став я сам.
Та птиці в вирій вилітають парно -
Я ж вилетів один серед заграв.
Вже ті заграви обпалили скроні,
Вже біль в душі нестерпно тяготить,
Та я, мов крила, розпістер долоні,
Лиш серце зупинитися кричить!
Алгарве. Португалія
1999р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191481
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.05.2010
автор: Борода