І струна не витримує, - що вже казать про папір.
Мов змія із мішка, ти лукаво всміхаєшся з фото.
Я старався для неї, неначе останній факір,
Та лишався на виставці просто занедбаним лотом.
Я краваток в'язати не буду, я петель боюсь,
Я себе усміхатися людям на вулиці змушу:
Подивіться, який я щасливий; одначе чомусь
Вам так конче потрібно мені наплювати у душу.
Відкоркую діжки, що тулились в сухих погребах, -
Хто придумав, що спогади можна давати по квоті?
Обирай кольорові думки на свій ризик і страх
Та ще жуй цигарки... витри дощ... і не думай про потім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191572
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.05.2010
автор: Perelubnik