Всіма покинута й бездомна,
А друзі вірні - сум та глум,
Душа , немов каменоломня,
Коли б’є туги кайло в ум.
Зміюка жалю та тривоги
Ссе сік життя із потрухів,
Співанкою сердешний стогін
Стає від безпораддя слів.
Довкола сухо, ні травинки,
Холодний камінь студить кров,
І тишиною манить цвинтар
До роздумів і молитов.
Та з часом бачиш , як оаза
З душі пустелю виміта,
Щезає смуток і образа,
І пестить усмішка уста.
О, як прекрасно, що по ночі
Дано з’явитись дневі знов,
Що світло знову бачать очі
І серце зцілює любов!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191732
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.05.2010
автор: Рідний