Як небо плаче -- сльози не солоні,
Бо не страждає від кохання так…
А ми збираємо в свої долоні
Солоні сльози – то страждання знак.
Як сонце сяє – то ясна усмішка
Ясного неба, радості сльоза
З‘являється, як розумієш,
Що вже не лишишся одна.
Море – то немов би гіркі сльози
Нещасного кохання, чистої душі.
Які збирались крізь дощі і грози
І залишилися в твоїй руці.
Коли з коханого обличчя сльози ллються
Боїться він їй навіть щось сказати,
Не може він без неї посміхнуться,
Не хоче він її комусь віддати.
Він плаче у душі, ніхто не бачить цього.
Всередину впаде його сльоза…
Та він не знає, що лише для нього
Його кохана все іще жива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192056
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.05.2010
автор: Людинка