Толочаться макетні статуї -
Примари духу часу,
З схилу барви линуть, якби їм без страху.
І ілюзія присутністю не згине,
Веселка під дощем і сонцем стигне.
Людська подоба ока неба знає,
Так, хтось буде кожним,
Та не кожен звідти все черпає,
Так, хтось буде сильним,
Та не кожен силою здолає.
Так умовне майже все,
Та не умовним уявою зростаємо.
Так, і смерть - то лиш відносне,
Тільки ось життям назвати так не можна кожним!
Макетні статуї- примари духу часу!
Добре як, у розлуці добра і зла
Ви стоїте за прикрасу.
Ні, ні! Я не маю смутку за минуле,
скоріше б майбутнім його проминуло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192140
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.05.2010
автор: wolfpip