Звичайно, гарних міст на світі досить
І кожне з них свій колорит несе,
Та серцю не накажеш, серце просить,
Бо рідний край найкращий над усе:
Я в Коростень з мандрівок повертаюсь
І не стараюсь стримувати сліз,
Тут знов мене, як звично, зустрічають
Вокзал, або Чолівський переїзд.
Ступлю на землю батьківську предвічну,
Вдихну на повні груди дух віків,
На мить забуду метушню столичну
В тіні розлогих сосен і дубів.
Неспішним кроком місто я обходжу:
Знайомих вулиць змінюється вид;
І вже так часто я з трудом знаходжу
Дитинства незабутній краєвид.
Давно дерева виросли без мене
І фабрики розмірено гудуть...
А от облич знайомих щораз менше
Серед людей, які назустріч йдуть.
Перед очами Бровар і Пашини,
Черьомушки за роки "підросли"...
Грушевського (чи Леніна) машини
Товчуть, як і за Кірова товкли...
На Ковельському Парку - електрички,
На Київській цвіте новий масив...
Житомирська нагадує про вічне
І спокій зберігає праотців...
Моє ти місто! Ти біди зазнало,
Та дух древлянський не дано зломить!
Тож вірю - пильний погляд князя Мала
Тепер тебе навіки захистить!
І, щоб не сталось, шлях я свій торую
До скель гранітних рідного Ужа.
Я біль його і радості відчую,
Яка б не стала поміж нас межа...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192594
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.05.2010
автор: Salvador