Давай згадаємо, кохана,
Як перший раз зустрілись ми.
Стояла ніч благоуханна,
А вишні – мов серед зими,
Такі присипані снігами
Серед травневої пори
Стелили пахощі над нами
Такі п’янкі, що хоч умри.
Та я на мить забув цю розкіш,
Цей сніг на фоні солов’їв
І всім єством вбирав солодші,
П’янкіші пахощі твої.
Коли рука твоя несміло
В моїй впинилася на мить,
Теплом солодким взялось тіло,
Що й тяжко зараз уявить.
А очі, очі – вись бездонна,
І рідні, мов небесна синь.
Що Леонардова мадонна?, -
Таку побачиш – сміло гинь!
Давай згадаємо , кохана,
В цю справжню зиму, як тоді
Кохались в ніч благоуханну
Щасливі ми та молоді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192637
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.05.2010
автор: Рідний