Хто за нами з вас сльозу проронить?
Чи відомі вам ті почуття?
Чи тепер ви повністю вдоволені,
Чи, може, вам біди невистача?
За що ж ви думали, як скрикували гасла,
Як лаялись у батьківськім дворі?
Чи вам донині ще не стало ясно
І ви готові далі слугувати їм?
Чи ви не навчені іх лютою любов`ю?
Чи, може, вам за щастя гнутися під них?
І ви змирилися із долею такою
Й змиритися вмовляєте усіх.
Та ні! Напевно, нам того не треба
В свому городі теж багато бур`яну.
Наші слово й думка ще не вмерли,
Ми своє пестим, чужому знаючи ціну.
Ви ж залишайтесь у своїй багнюці,
Шукаючи квіток у бур`янах.
Та й вчіться тій своїй науці,
Що вчить про бАтьків забувать.
Ми ж тут полишимся, бо знаєм,
Що на своїй живем землі.
ЇЇ землею називаєм,
А територією - ви.
26.05.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193206
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.06.2010
автор: Лєха Суслик