Біля фонтану сиділи підлітки. Вони бавились стільниковими телефонами. А там різні пріколи. Сміялись. Казали :" Ой, зараз помремо від сміху". Але так і не померли. Пішли в Макдональдс. А потім настало "завтра".
В цей час, десь у пологовому залі народжувала жінка. Вперше. Її тіло пронизував нестерпний біль. Вона думала : "Хоча б не померти". Не померла, а народила. Повезли з немовлям у палату. А потім настало "завтра".
Ще про лікарню. В палаті госпісу лежав чоловік, не старий, але хворий, невиліковно. Вицвілими від болю очима дивився на крапельницю, бо вже нічого більше не помічав.
Крапельниця, як пісочний годинник, морфієм текли секунди його життя. Єдиний рятунок від агонії. Він думав:"Краще б померти зараз". А потім його накрили білим простирадлом і повезли... «Завтра» не настало, для нього. Бо його вже не було.
А пізнім вечором того ж травневого дня, на трамвайній зупинці стояли закохані. Чорнявий юнак і білява юнка. Вони цілувались. Потім під’їхав трамвай. Юнак встиг заскочити в нього, сказав : - Зустрінемось завтра!
Вони зустрілись ранком, на тій же трамвайній зупинці. А потім знов і знов наставало «завтра».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193371
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.06.2010
автор: Лана Сянська