Приходжу вчасно, ніби листоноша, –
Ти спізнишся, і все-таки я жду,
Щоб твоя усмішка, як молодість хороша,
Прогнала геть і смуток, і нужду…
Які ми різні! Чорний і червона;
Ти – золото, а я й не ювелір;
Ти – сяйво, а я скинута корона;
Ти – святість, а я навіть і не клір…
(Я лиш одне у доленьки попрошу,
І хай позаздрить небо голубе,
Щоб схожого мене на листоношу
Любила ти, як я люблю тебе...)
Хоча, таки з доповненням.., скажімо:
Ти – сонце; я – блакитні небеса;
Співаєш ти, а я усе на німо;
Я – небайдужість; ти – така краса,
Що ангели за хмарами вмовкають!
Ти – квітка; я – її роса;
Ти – та, котру усі-усі шукають,
Я – той, котрий шукає небеса.
Я – зморшки; ти – це посмішка чарівна;
Ти – вічність; я – це забуття;
Ти мов принцеса.., ні – уже царівна!
Я мов непотріб, хоч і не сміття…
І поєдналися! Сорочка і холоша;
Усміхненість, що вигнала нужду..,
А все тому, що я, мов листоноша,
Приходжу вчасно, й довго-довго жду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193466
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.06.2010
автор: Богдан Стасюк