тихо…
перехресна тишина.
Я молю тебе, дитино…
Встань поближче до вікна…
Крикну-стій! Бо там Безодня!
З переляку ти заклякнеш
На мить затьмаринами дня,
Драглистим листям оповивши
Своїх помилок немовля…
І шкодуватимеш. Мікстура
З відцідженого молока
Не порятує. Партитура
Вже іншого гравця знайшла
У склі вікна. Дерева й квіти,
Зелені витівки весни
Уже втомились зеленіти
І віддалися жовтизні,
Пилюка сепією згнила,
А ти усе стоїш в вікні.
А ти усе тремтиш. Зола
Скрегоче кригою в тобі…
Невігластво моє, не бійсь!
Тобі властиво помилятись!
Коли кричу тобі - лишись!
Тобі лишається - змиватись…
Я не чекаю злих новин,
Я лиш карбую крок за кроком
На елеваторі вітрин.
І губи наповняю соком,
Легіонерам у коханні -
Побудувати власний Рейх
А я вагаюся в вікні,
На рингу заволаю - брейк!
На війнах - кинуся під танки,
На танцях - світло відрубаю,
На стінах - розіпну фіранки,
З вікна - клянуся! - я стрибну!
Максималізм. ЕгО-центрово.
Мовчу, стискаючи думки
В кулак сталевий. Вже не ново
Кидатися з вікна, ректи
Дурниці й істини…Халепа…
І богові не допекти…
І чортові не дати пекла…
Такі всі люди як плоти -
Не догребти і не втонути.
Висіти знизу догори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193610
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.06.2010
автор: Хельга Ластівка