( Цей вірш зрозуміє не кожний,
адже меланхолію душі завжди
тяжко зрозуміти)
***********************************
Тихенько вітер розвівав скуйовджене волосся
Над небом тихо колисав незріле ще колосся.
Вона ішла наперекір всім мріям , сподіванням
Давала раду, як могла, усім своїм бажанням.
Кололи ноги колоски, обличчя обпалило
Проміння сонця, доброти. Дощем волосся вмило…
Вона ішла, ступала гордо, ніразу не спинившись,
У горі, болі у брехні сльозами і не вмившись.
І коли сонце закотилось і промені згорнуло
Її щось вічне і святе у землю потягнуло.
Не стало більше колосків, які кололи ноги
Лишилось тіло на землі, як сирота, убоге.
Вона померла прошептавши, єдине слово : «Мушу»
І поховала у землі таку багату душу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193643
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.06.2010
автор: Левченко Оля В.