Літня спека докучала
Вологу цінну забирала.
Усюди вона проникала,
Усюди панує вона
Ця спека усіх вже дістала
Як пісня, як доля сумна.
Ледь розкривши свої пелюстки
Ледь піднявши зелені листки
Потягнулась до сонця бідолашна квітка.
Чекаючи на світло і тепло
Зів’яла по вазі сусідка-
Добро змінивши на зло.
Від букету пожовтіла у вазі вода,
Як швидко приходить біда
Зів’яне ще одна квіточка мала,
Яку відібрали від рідної ділянки
Вже не сяде на неї бджола
На смітнику розвіє вітер останки.
Розпорошить часточки сухих листків
Змінивши далі колір пахучих пелюстків.
Трохи хилиться чарівна її голівка,
Покрутились пелюстки соковиті
Їй ввижалася колишня домівка
Та знайомі, до неї убиті.
Виднілося тепер лише стебло
Чи винне в злочині тепло?
Чи винен ніж, що її відірвав
Від дому, від життя свого.
Чи садівник, бо він подарував…?
Кого наказувати слід? Кого?
Шукали крайнього усюди,
Які кумедні трохи люди.
Усе ми прагнемо звалити
На невідому нам особу,
Далі станемо знову жити,
Ніби пережили хворобу.
Завжди знайдеться причина:
Чи спека, чи ніж, чи людина.
Завжди постане нова проблема
І може вирішить її людина
Та невичерпна буде тема,
І тема буде неєдина.
2002
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194278
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.06.2010
автор: sashassop