Зайшовши в кафе вона зрозуміла що на неї всі дивляться. Але люди дивились на неї не як на готку,а як на інваліда… ЇЇ це страшенно дратувало. Раптово заплакала якась дівчинка і кинулась матері на шию. В готки розривалося серце…вона відчувала себе якимось опудалом… Вона замовила чашку чаю. Хвилина очікування пройшла неначе вічність . Офіціант поставив перед нею чашку чаю і з співчутливою посмішкою сказав що це за рахунок закладу. Ну цього вона витерпіть не могла!Дівчина скинула на підлогу чашку з чаєм і закричала:»Я не каліка,не урод!Ви всі каліки,уроди!!!Не треба мене жаліти!Тварюки!Мені й так погано. Ви всі подохнете тварі,а я буду жити!Вам зрозуміло?Я БУДУ ЖИТИ!!!» .
17.10.2002.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194353
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.06.2010
автор: Полінь-трава