Прикутий ланцюгами до землі,
Він з тугою взирав у сині далі
І пружив м*язи, пробував стальні
Ті пута, що злетіти не давали.
Лише думками озирав весь світ,
Лише любов*ю обнімав планету,
І серце краялось від пережитих літ,
І кров тяжіла, мов свинцем розлита.
За стільки літ нічого не зробив,
Прожив життя, а результатів - «зеро»!
Здувались вени, ніби батоги,
Та пута (щоб порвать) не було сили.
Ще раз напружся! Ще один лиш раз!
Вклади у це зусилля згусток волі,
Вклади вогонь, що в серці не погас,
Вклади страждання, й оберемок болю!
Затисни зуби, притисни язик,
Свідомість - у очікуванні злету!
Напнулись жили і завмер кадик,
Щось затріщало...Я лечу, плането!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194585
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.06.2010
автор: Борода