В*язень

Прикутий  ланцюгами  до  землі,
Він  з  тугою  взирав  у  сині  далі
І  пружив  м*язи,  пробував  стальні
Ті  пута,  що  злетіти  не  давали.

Лише  думками  озирав  весь  світ,
Лише  любов*ю  обнімав  планету,
І  серце  краялось  від  пережитих  літ,
І  кров  тяжіла,  мов  свинцем  розлита.

За  стільки  літ  нічого  не  зробив,
Прожив  життя,  а  результатів  -  «зеро»!
Здувались  вени,  ніби  батоги,
Та  пута  (щоб  порвать)  не  було  сили.

Ще  раз  напружся!  Ще  один  лиш  раз!
Вклади  у  це  зусилля  згусток  волі,
Вклади  вогонь,  що  в  серці  не  погас,
Вклади  страждання,  й  оберемок  болю!

Затисни  зуби,  притисни  язик,
Свідомість  -  у  очікуванні  злету!
Напнулись  жили  і  завмер  кадик,
Щось  затріщало...Я  лечу,  плането!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194585
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.06.2010
автор: Борода