Полуденного вогнища вуглинка -
вечiрнє сонце - стиха дотлiває.
Додолу нахилилася стеблинка,
пташиний хор невидимий стихає.
У чорний шаль сховавши чорнi очi
та сутiнки сторонячи несмiло,
нечутно промайнула постать ночi
i враз довкола всім заволодiла.
Розшила небо срiбними нитками,
в країну снiв солодких шлях вiдкрила.
Лиш я за обрiй полетiв думками
у рiдний край, де ти чекаєш, мила.
Зiрок мiльйони освiтили небо
так, нiби роси вранiшнi розлитi,
але менi нiчого бiльш не треба -
лиш тiльки б знати, що ти є на свiтi;
що ми тепло сердець ще пам’ятаєм
i днi, коли купались в насолодi.
Ми нiч розлуки разом подолаєм,
а сонце знов зажеврiє на Сходi.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194966
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.06.2010
автор: Salvador