Рветься вже кров, що помітно синіє
Від холоду погляду, який все марніє,
Від дотику слів, як ножем по обличчі,
Що й далі малюють рубці ті одвічні.
Що й далі зїдають кожну клітину,
Стирають з землі запах людини.
Вже й не людина, вже я ніщо,
Слізьми захлинаюсь, питання «За що?!!!!»
Душа все літає..з посмішкой дикой...
Де вона? Знає.. на краю світу,
На межі горя, в прірві страждання,
Спаси її, Боже, останнє прохання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195035
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.06.2010
автор: Deja`vu