Ти мені сказав, що у мене красиві очі. І дивився в них, наче у бездонні озера моєї наївної закоханості.
А я тоді не сумнівалася. Ти був як ніколи переконливим.
Ти говорив мені, що ти без тями від моїх поцілунків, - і я тоді в полоні юнацької сором'язливості, червоніючи, ховала погляд.
Я не говорила тобі про те, що твої уста для мене ковток земного блаженства, оазис у спекотній пустелі.
Ти дав мені зрозуміти, що я для тебе по-справжньому важлива. Це мені видавали твої надійні обійми.
Я ніколи не говорила тобі про те, як я тебе кохаю, - я хотіла, щоб ти це зрозумів без зайвого.
Ти… і я… І якщо десь на горизонтальних небокраях червоного заходу я впізнаю чарівне «ми», - повір, все решта неважливо.
Ти сказав що у мене дуже красиві очі
Ти дивився у них неначе тонув в безодні
А у них наївне кохання живе відсьогодні
І в слова твої вірити я як у Біблію хочу
Як ніколи сьогодні здавався ти щирим
Говорив що без тями від мОїх цілунків
Сором взяв у полон і нема порятунку
Червонію, та хочеться так тобі вірить
Я мовчу, що вуста твої наче вина ковток
Мов оаза серед піску у пустелі спекотній
Що потрібна тобі зрозуміти ти дав сьогодні
По обіймах… вони мов до щастя квиток
Як кохаю тебе передати повір неможливо
Ти і так зрозумієш… в очах моїх прочитаєш
Ти і я… слово «ми» упізнаємо на небокраї
А все решта повір то пусте, то усе неважливо
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195208
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.06.2010
автор: MC_Yorick